Поради батькам

«Запобігання поширенню суїцидальних нахилів через мережу Інтернет»

Особливу стурбованість фахівців викликають небезпечні ігри, які поширюються Інтернетом, і які спонукають дітей та підлітків до скоєння суїциду. Такі групи є закритими та відкритими, і потрапити в них дуже легко.

     Модератори таких груп висилають підліткам різні завдання, останнім з яких є акт суїциду, а для нагнітання атмосфери депресії і безвиході у підлітків вони використовують цілий маніпуляційний набір: використовують потужні образи спокою ("море китів", "тихий дім", "150 зірок"), зокрема, постять гіпнотичні вірші, бляклі зображення, проводять нумерацію членів своїх груп і професійно нагнітають містицизм. У якийсь момент вказують підлітку несильно себе покалічити, найчастіше - вирізати лезом на руці якесь слово або номер. Доведення до самогубства тут називають "грою".

Для дітей молодшого шкільного віку була створена інша гра «Рожеві феї», яка також штовхає дітей на скоєння суїцидів, так як діти цього віку емоційно дуже вразливі та виконують те, що їм кажуть/пишуть, не говорячи про це з дорослими.

     «Море китів», «f57», «Тихий Дім» «Розбуди мене о 4.20» - усе це невелика частина груп смерті таких актуальних нині серед підлітків. Чому актуальних? Тому що це гра, і вона затягує.

     Чому саме кити? Кити одні з небагатьох ссавців, які усвідомлено йдуть на суїцид, викидаючись на скелі або на суходол. Можливо, саме тому цей морський гігант став символом групи смерті.

    Тільки приз у ній - смерть, а правила гри диктуються зовсім незнайомими людьми. Насправді, все геть далеко від веселих ігор - дітей просто залякують і шантажують.

  Сайтів, які пропагують дитячий суїцид дуже багато. Це – «Синій кит», «Біжи або помри», «Зникни на 24 години», «Розбуди мене о 4.20» та інші. Роботу цих сайтів поліцейські відстежують і блокують, проте лише їхніх зусиль замало. На жаль, до тенет цих ігор у 60 % випадків потрапляють, як не дивно, діти з благополучних сімей. І як стверджують психологи, відбувається це тому, що дорослі, зайняті роботою та вирішенням повсякденних питань, замало уваги приділяють дітям. Тому найголовніша порада дорослим – частіше спілкуватися з дітьми, цікавитися їхніми проблемами, планувати сімейний відпочинок, робити щось разом, адже саме самотність і втрачений контакт з батьками та друзями, бажання привернути увагу до себе та своїх проблем стають причиною трагедії.

     В першу чергу батькам потрібно звернути увагу на себе і поставити собі декілька запитань. Батьки можуть самі проаналізувати відносини з власною дитиною та зрозуміти де у них "дірки", задатись питанням, чому моя дитина може опинитися в цій групі. І вже після цього пробувати зрозуміти свою дитину, її стан, поведінку.

    Дуже важливо зараз для батьків зберігати тверезість мислення. Ми повинні розуміти, що створення ажіотажу навколо тієї теми теж не завжди добре, і що є ефект зараження, який може йти через ЗМІ. А батьки повинні звернути увагу на ті зміни, які відбуваються з їхніми дітьми. Зміна режиму дня дитини – це вже може бути невеликим сигналом.

    Втрата дитиною інтересу до життя, відчуженість від друзів, її самоізоляція також є важливими сигналами про небезпеку. Помітивши їх, батьки повинні довірливо поговорити з дитиною, а також звернутися до спеціалістів.  Діти та підлітки потребують, передусім, щирої уваги та цікавості їхнім життям. Жодними погрозами та тиском убезпечити дитину від цікавості "забороненими темами" не вийде. Окрім бесід про безпеку поведінки у соціальних мережах та ризик від розголошення персональної інформації, підліткам необхідна підтримка та довіра. Батькам треба вчитися розмовляти із власними дітьми і у разі труднощів не боятися звертатися по допомогу спеціалістів, які допоможуть це зробити.

Для того, щоб вберегти дитину від кібернасилля вкрай важливо навчити її правильному користуванню інтернетом, а також щоб не допустити потрапляння дітей у так звані «групи смерті», рекомендується:

1. батькам варто провести бесіди з дітьми щодо необхідних правил поведінки під час відвідування соціальних мереж. Дитині молодшого шкільного віку, підлітку необхідно роз’яснити небезпеку від розголошення власної персональної інформації – анкетних даних, місця проживання, навчання тощо;

2. ніколи не залишати дитину без уваги і прислухатися до її скарг та бажання обговорити якусь проблему;

3. стежити за поведінкою дитини і звертати увагу при зміні характеру поведінки (замкнутість, плаксивість, роздратування, агресія і т.д.), особливо при використанні електронних засобів спілкування;

4. створити власні (сімейні) правила поведінки онлайн, включаючи всіх членів сім'ї;

5. постійно пояснювати дитині, що ви не проти її користування інтернетом та мобільним телефоном, але в разі отримання ним повідомлень або дзвінків, які викликають у неї негативну реакцію, заохочуйте її повідомити вам про це;

6. створити електронну пошту і профіль в соціальних мережах разом з дитиною;

7. підтримувати контакт з дитиною онлайн, особливо в соціальних мережах, цікавитися вмістом її сторінок, дивитися, хто у неї в друзях, на які групи вона підписана, окрім реального довірливого спілкування;

8. звертати увагу на коло спілкування дитини (як реальне, так і віртуальне);

9. перевіряти шкіру дитини на наявність пошкоджень. У разі їх виявлення – з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита, метеликів;

10. намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями;

11. обов’язково контролювати, які фото та відеофайли розміщені в гаджетах дитини;

12. Встановити функцію "батьківський контроль" на всіх гаджетах дитини;

13. вивчити і використовувати комп'ютерні програми і електронні додатки, які можуть допомогти в запобіганні кібернасиллю.

Пам’ятайте, любов – найкращий засіб виховання, а довірливі, дружні, турботливі взаємостосунки між вами та вашими дітьми – основа цієї любові!

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей:

• Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки;
• Уникати однобокості в навчанні та вихованні;
• Не позбавляти дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності;
• Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження;
• Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам'ятайте: "Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас"
• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини;
• Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного;
• Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого.

Як поводитись з дитиною

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

3. Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.

4. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»).

5. Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.

6. Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

7. Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

8. Ніколи не порівнюйте своїх дітей між собою або з іншими дітьми типу: «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...» Це ознака нелюбові до того, з ким порівнюєте.

9. Дитина повинна відчувати, що Ви сердитесь не тому, що вона погана, а тому, що вона, така гарна і розумна, приголомшила Вас своїм негарним вчинком.

10. Перед відходом дитини до школи, а якщо нема можливості, то ще ввечері, погладьте її зі спини за плечики й скажіть спокійно кілька слів впевненості: «Не хвилюйся в школі, ми віримо, що ти нас не підведеш. Ми любимо тебе». Тактильний контакт дуже важливий.

11. Привчайте дитину до режиму дня, сну та відпочинку і зробите добре не тільки для неї, а й для себе.

БАТЬКІВСЬКІ МІФИ

Формування міфів у широкому контексті обмежень, помилкових установок - це улюблене заняття гомосапієнс упродовж його розвитку. Цей процес відбувається не тільки вглиб, до джерел свідомого існування людини, а й ушир, охоплюючи все нові групи, детерміновані за різними ознаками - соціальними, професійними, віковими. Тема цієї статті стосується виховних міфів, породжених у батьківському середовищі названі нижче міфи було виділено і структуровано в процесі багаторічної практи­ки. Нумерація випадкова і не пов'язана з пріоритетністю або підвищеною поширеністю міфів.

МІФ 1. Будь-яка дитина може стати лідером

Роль лідера настільки широко рекламується, настільки великий на неї попит, що з'явилися школи лідерів і ледве не фабрики лідерів, де за ваші гроші обіцяють зробити з дитини керівни­ка будь-якого масштабу.

Антиміф. Не кожна дитина може бути ліде­ром і не кожному можна бути лідером! Якщо ця роль нав'язана, якщо вона не відповідає психо-фізіологічній організації дитини, вона може зав­дати їй шкоди. Я зустрічала чимало дітей, які панічно бояться поразки, їм колись пояснили дорослі, що скрізь і в усьому вони повинні бути першими. І тепер діти уникають будь-яких си­туацій, пов'язаних з ризиком: не підносять руки на уроці, не беруть участі у змаганнях.

І ще один момент: роль лідера пов'язана з колосальною відповідальністю за інших, її не можна делегувати або передати підлеглим. Чи можуть ці діти взяти на себе таку відпові­дальність, адже в ній - ще більше ризику?

МІФ 2. Будь-яка дитина може зрозуміти мову переконання, логіки, раціонального пояснення

Я часто чую від батьків: «Поясніть йому, що він має добре вчитися, не прогулювати».

Антиміф. Якби це було можливо, то наші діти давно уже були б ідеальними, адже вони чують дуже багато настанов. Але поведінка більшості дітей ірраціональна. Вона підкоряється не логіці, а динаміці емо­ційних процесів. А емоції «ближчі до тіла». Вони більше впливають на поведінку.

МІФ 3. Якщо в моєї дитини є від мене секрети, отже, вона мені не довіряє

Антиміф. Дитина, яка нормально розвиваєть­ся, завжди прагне ствердити своє право на недо­торканність приватного життя. Це такий важ­ливий процес, як, наприклад, ріст зубів або во­лосся. Саме ці межі допомагають їй почуватися повноцінним власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який відчуває особисту тери­торію дитини, незабаром відчує її подяку і по­вагу.

Якось молода подружня пара зі своєю п'ятирічною дитиною відвідала ресторан. Офіціант прий­няв замовлення в батьків, а потім серйозно поди­вився на маля і запитав його: «А ви що хочете за­мовити ?». Маля помовчало, а потім вимовило вра­жено: «Господи! Він вважає, що я справжній».

Далеко не завжди батьки можуть виділити своїй дитині персональний поверх або навіть окрему кімнату. Але завжди знайдеться місце для її особистого столу, шафи (бажано такої, що відокремлює «персональну» частину кімнати), особистих книжок і зошитів, яких ніхто не має права торкатися без дозволу дитини.

МІФ 4. Заборона на виявлення почуттів

У нашій моделі культури вважається неприс­тойним, якщо чоловік плаче, виявляє розпач. Але, можливо, саме це приводить до меншої три­валості життя серед чоловіків. Це статистика. Останнім часом заборона на почуття поши­рюється і на жінок, тому що нині модний ти­паж - це жінка-лідер або ділова жінка, що не має права бути істеричною і слабкою.

Усі ці заборони придумали явно не психоло­ги. До речі, маленькі діти інтуїтивно намагають­ся уникати невротичного самопригнічення. А іноді й перебільшують емоції, не вважаючи їхнє виявлення поганим.

Антиміф. Жити в режимі напруження і са­мопригнічення небезпечно. Емоції, як і будь-яка фізична енергія, не можуть раптово зникну­ти. Потрібен часовий ресурс, щоб вони згасли. Але, як і у фізичному світі, цю енергію можна перевести з однієї якості в іншу, сублімувати її.

Агресія може звучати як злість. І тоді носій цієї емоційної енергії вплутується в бійку або роз­биває вітрину. Але можливий і інший сценарій. Агресія - це сила почуття, експресія. Агресивна людина сідає за фортепіано і з почуттям виконує п'єси. Або розряджає агресію в темпераментно­му танці, в енергійних спортивних вправах.

МІФ 5. Якщо дитиною не опікуватися і не кон­тролювати її, вона взагалі нічого не робитиме

У крайньому разі це спільне виконання уроків, невсипущий контроль за виконанням домашніх обов'язків. Звичайно, таким батькам страшно зняти контроль, тому що в дитини, яку перестають спонукати до дії, різко знижується успішність.

Антиміф. Головна небезпека міфу полягає в тому, що контрольована дитина не набуває на­вичок самоорганізації і самодисципліни, у неї не розвивається вольовий компонент психіки. Воля, як відомо, виявляється тільки в ситуаціях подолання перешкод. У дитини ситуацій подо­лання немає, їй не потрібно себе спонукати до дії, це роблять дорослі.

МІФ 6. Коли ми лаємо дітей, вони все одно знають, що ми їх любимо

Антиміф. Запевняю вас: не знають. Дитяча підсвідомість буквально сприймає слова. У підсвідомості немає почуття гумору, воно не може оцінити контекст або побачити другий план ска­заного. У результаті можуть формуватися негативні життєві сценарії. Якщо дитина чує з вуст значи­мого дорослого, що вона - ледащо або егоїст, то для підсвідомості це - команда, яку треба вико­нати. По суті - це навіювання в гіпнозі. Вихід: дотримуватися золотого правила пси­хології. Необхідно назавжди відокремити погані вчинки дитини від її особистості, давати нега­тивну оцінку тільки вчинкам, а не особистості. Не «ти поганий», а «ти вчинив некоректно, не­справедливо, нечесно». Є ще чудова форма спілкування з дитиною, що дозволяє доросло­му висловити свої почуття дитині, спонукати її до необхідної дії і при цьому не завдати шкоди. Це так звані «Я-висловлювання».

Структура «Я-висловлювання»: у ньому має бути вказівка на пережите дорослим почуття; його причина і очікуваний результат.

Приклад: «Я ображаюся і злюся, коли ти при­ходиш додому пізно вночі, не попереджаючи мене про це заздалегідь. Я хочу, щоб ти завжди дзвонив мені до 22-ої години і повідомляв, де ти і коли будеш удома».

Діти іноді справді не підозрюють про те, що ми відчуваємо, і їм корисно про це знати. Але головна перевага «Я-висловлювання» у тому, що воно не ставить дитину в позицію ворога. Ми просто говоримо, що чекаємо від неї певної дії.

Якщо ж піддатися спокусі й використовувати «Ти-повідомлення» (звинувачення), то це - шлях до конфронтації.

МІФ 7. Не можна хвалити дитину - виросте егоїстом і задавакою

Можливо, дитина буде саме такою, якщо бать­ки з будь-якого приводу називатимуть її генієм або месією, якому немає рівних у природі. По-перше, у неї може виникнути конфлікт із соці­альним оточенням, яке в ній чомусь не визнає генія. По-друге, може виникнути конфлікт з бать­ками. Якщо дитина така важлива, то самі дорослі, мабуть, нічого не варті. Але й похвали боятися не треба. Аргументована похвала необхідна для дітей. Ви ж не позбавляєте своїх дітей ласощів.

Антиміф. Давно помітили педагоги і психо­логи: заохочення - найдієвіший виховний ме­тод! Перестаратися можна тільки з нещирими компліментами. Але якщо нагорода заслуже­на - не бійтеся вручити її героєві! У заохочен­нях корисна зворотна пропорція між оцінкою вчинку й особистості. Пропоную проектувати гарні вчинки дитини на її особистість. Не секрет, що батьки дуже часто проектують на дітей самих себе, бачать у них свої переваги, і викорінюють у них свої вади.

МІФ 8. Дитина має почуватися королем у сім'ї. Адже вона ще встигне зазнати жорстокості й не­справедливості світу

Мені траплялися батьки, які ознайомилися з японською системою виховання дітей. Вони впевнені, що ані лаяти, ані карати дитину не можна, це вб'є у ній ініціативу і пригнітить твор­чу особистість.

Антиміф. Зверніть увагу: діти часто поводять­ся так, наче хочуть, щоб їх зупинили, вони на­риваються на покарання. Психоемоційна сфера дитини, особливо підлітка, дуже хистка. Вони ще не можуть керувати своїми емоціями, не ма­ють внутрішніх систем контролю за поведінкою. У такій ситуації необхідний хоча б зовнішній контроль, але він має бути проміжним, а не по­стійним і наполегливим.

МІФ 9. Психологічним міфом є така настано­ва батьків своїй дитині: «Головне, щоб ніхто з ото­чення не мав приводу про тебе погано сказати або погано подумати»

Антиміф. Для того, щоб погано сказати про когось, зовсім не потрібен привід. Зрештою, його завжди можна вигадати. Небезпека міфу в тому, що він формує оцінне мислення і безмеж­ну залежність від суспільної думки. «Синдром відмінника», страх отримати не­гативну оцінку оточення робить людину напру­женою і тривожною, змушує жити в постійному режимі самопригнічення. А це - шлях до не­врозу.

ЯКА Ж ІСНУЄ ПРОТИОТРУТА?

Не поспішайте ставити оцінку вчинкові ди­тини, якщо не знаєте її мотивів! І ще важливо пам'ятати, що навіть у поганих вчинках є пози­тивний ресурс. Для цього потрібно лише зміни­ти фокус сприйняття проблеми. Так, як зробив це мудрий візир з притчі.

Падишахові наснився сон, що в нього випали всі зуби. Запросив він першого візира і запитує: «Що означає мій сон?».

- Це поганий сон, - сказав візир. - Він озна­чає, що один за одним помруть усі твої родичі.

Падишах наказав стратити першого візира.

Потім він запросив другого візира і розповів йому той самий сон.

- О, вітаю тебе, великий падишаху. Тобі на­снився чудовий сон. Він означає, що ти проживеш довше за всіх своїх родичів.

Падишах щедро нагородив візира.

10 кроків, щоб стати кращими батьками

Крок 1 Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Баьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

Крок 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить, відчуває.

Крок 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам`ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

Крок 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають надто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

Крок 5. Намагайтеся побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозуміоим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами поводилися несправедливо.

Крок 6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре. Заохочуйте її докладати зусиль до цього. Хваліть за хорошу поведінку.

Крок 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили щось неправильно по відношенню до дитини.

Крок 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

Крок 9. У кожній сім`ї є свої правила. Будьте послідовним в їх дотриманні і намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого - відміняється.

Крок 10. Не забувайте про власні потреби. Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахйте до десяти і заспокойтеся.

Поради батькам

Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали: «Чого тобі найбільше хочеться?»

«Я хочу захворіти,бо коли я хворіла, тоді мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читалакнижки, мені було так добре»,- відповіла дитина.

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими:

•виправляйте;

•реагуйте на недоліки;

•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і «не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки:

-Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

-Не плямкай!

-Як ти їси, дивитись гидко!

-А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні,одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.

•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні… Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов’язку». А слова видатного педагога К.Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.